Як зробити 3D сніжинку і залучити дитину до підготовки до Нового року? Як подружитися з дітьми та розпізнати їх настрій? Чим відрізняються сучасні школярі та що їм подобається? Вчитель початкових класів спеціалізованної школи №207 Людмила Перепелиця в рамках проекту «Cool school! І ніякого навчання» в ТРЦ РайON під час майстер-класу робила з дітьми об’ємну новорічну іграшку з серветок та розповідала про учительські прийоми та хитрощі.
.jpg)
Торцювання — це один з видів паперового рукоділля. Цю техніку можна віднести і до аплікації, і до квілінгу. Це маловідома техніка, яка, втім, вже стає все більш розповсюдженною, бо з нею можна тому чи іншому виробу надати об’ємну форму, ефект пухнастості.
Що потрібно, щоб зробити виріб за допомогою техніки торцювання?
Треба бути дуже уважним і акуратним.
Взяти гофрований папір або однотонні серветки та заготовку того, що ми будемо робити об’ємним.
Нарізати папір розміром 1*1 см.
Накрутити відрізок серветки на кінчик олівчика, намазати клеєм місле, де будемо торцювати, і притиснути до форми.
Такі штуки ми весь час робимо на уроках. Діти настілько люблять цікаві заморочки: і торцюємо, і робимо з квілінгу, ліпимо, клеїмо, багато чого виготовляємо з паперу.
[gallery:29604]У нас клас-світлиця. Він поділений на три зони. Перша зона — це сучасне, там стоїть комп’ютер, проектор, все, що потрібно нам для навчання. Задня стіна — історія роду, там містяться вишивки, яким по 90 років, що дісталися мені від прабабусі, бабусі та свекрухи, зроблена піч, є ліжко, багато речей хатнього вжитку, глечики, тарілки, кошики, скатертини. Батьки учнів навіть привозили справжніх дідухів зі Львівщини. Третя стіна називається «Україна — це я», там великі квітки, зроблені з красивого паперу, всередині кожної — фотографія дитини та її здобутки. 12 дітей з класу посіли призові місця у різних сферах, якими займаються: хіп-хоп, плавання, олімпіади. А знизу — ті нагороди, що отримувала я за свою роботу.
Недавно у нас був кольоровий тиждень. В понеділок всі мали прийти у біло-чорному, обов’язково мали бути відповідні атрибути, наприклад, ті ж паперові квіти або аксесуари. Вівторок був червоним, середа — синьою, четвер — жовтим, п’ятниці — зеленою. Я, як учитель, теж дотримувалася цих кольорів. Усі фотографії ми викладали у Фейсбуці та на сайті класу, де на нас дивилися батьки. Дітям дуже сподобалось, це формує у них гарний настрій. Крім того, діти одне одному дарували подарунки. Приносили з дому книжки, які вже перечитали, машинки, якими більше не граються, тощо. На клаптиках паперу писали назву приза — ручка, зошит, гумка, цукерка, хто що приніс. І складали у корзинку. Коли уроки закінчувалися, кожен витягав і отримував якесь заохочення: хто гарно працював, відмінно склав тест чи ще щось. Якщо дитина і не отримала «12», то вона все одно витягала приз, бо не всі ж можуть отримати найвищу оцінку. Виймали, по черзі відкривали, і радості не було меж. Діти приносили все більше і більше призів, хотіли ділитися одне з одним.
Найбільше дітям подобається придумавати своє. Зазвичай, коли ми щось робимо, перший зразок роблю я. І до Діда Мороза, Снігуроньки, сніжинки, чи що ми виготовляємо, вони додають щось власне. Той хоче якесь сонечко зробити, той — деревце змінити. І обов’язково кожний складає після цього свою розповідь — чому саме так? Після уроку ми обговорюємо, чим сподобався або не сподобався урок, чому навчилися, та шукаємо відповіді на питання «Що було б, якщо?». І кожен починає думати, що було б, якби зникло сонце, перестав дмути вітер, зникла школа тощо. Вони захоплюються цією грою.
Уже другий рік ми створюємо лепбуки — це «книжка на колінах», що складається. Ділимося на групи, і кожна має певну кількість завдань. Коли вони їх виконують, складаємо у кишеньки лепбука. Якщо тема «вода», то тут будут зазначені її властивості, на іншій стороні — досліди, які можна з нею провести, поряд — яка вона буває, де міститься, і казки, і приказки, і віршики про воду. Коли ми закінчили тему, проходить час, і діти можуть взяти книжечку, щоб погратися, позагадувати одне одному загадки і нагадати собі щось. Таких лепбуків ми створили вже шість. Зараз закінчуємо на тему «моя сім’я». Це великий потяг, який складається з 28 вагонів, кожний — це родина дитини. Батьки дуже тісно долучилися: на форматі А3 вони не просто зробили фотографію, а розповідають, чим захоплюються, де відпочивали, що люблять їсти, разом творять. А локомотив — то моя фотографія з сім’єю.
Перше, щодо чого дуже змінилися останнім часом діти — вони стали партнерами. Раніше вчитель був вищий за дітей, вони його боялися, а зараз — це друг, товариш. Вони можуть підійти обійняти і поцілувати, вкусити яблуко і запропонувати відкусити вчителю, розповідають, як вони скучають. Ми рідні, близькі, вони все розказують, діляться. І, звичайно, вони більш продвинуті у плані гаджетів, гарно розбираються, іноді й мені допомагають. З ними завжди можна порадитися. І батьки дуже широко піклуються про дітей, цікавляться, включаються у процес. Часто буває, що на збори приходять по двоє — тато з мамою. Нещодавно був випуск 11 класу, мене запросили як першого вчителя. Один тато встав, дістав блокнот, де він вів записи на батьківських зборах протягом чотирьох років, з першого класу до четвертого там нотував. І це було так зворушливо!
У нас в класі є папки-портфоліо. Це тека на 100 файлів, на кожній написано прізвище на ім’я дитини, зберігається в класі у шафі. Як дитина приходить у перший клас, вчить перший віршик, відтоді ми накопичуємо весь матеріал за чотири роки. На випуску учні отримують це портфоліо: там їх перший диктант, перший зошит, усі роботи. Часто батьки зберігають ці папки до 11 класу. Це цікава накопичувальна система, де можна побачити, як дитина змінюється щороку.
Ще у нас є три кольори настрою в класі: смайлик, що посміхається, сумний і дуже сумний. Є кольорові прищепки. Коли дитина приходить зранку, чіпляє прищепку туди, як вона хоче відмітити свій настрій. Коли змінилася думка, то дитина може перевісити прищепку. Якщо я бачу, що зранку 28 прийшли радісні, а до обіду вже п’ятеро сумують, то я маю подумати, чому дити незадоволені. А коли прийшло п’ять незадоволених, а потім стали радісними, виникає питання, чому до школи йдуть похмурими, а додому повертаються радісними. Найчастіше приходят не в гуморі, бо пізно вчора лягли спати, мама три рази будила, не встиг поснідати, загубив шкарпетку, портфель складав не з вечора, а зранку, мама підгяняла швидше йти. Але не було такого, що не хотів йти до школи, бо все набридло.
Для дітей найголовніше — щоб було комфортно, поганими оцінками на них не дуже вплинеш. Тільки заохочення, підбадьорування.
Ми з батьками вже готуємо дітям новорічний сюрприз. Буде свято в актовій залі, яке готуть старшокласники. А потім у класі дві мами — бо тат дуже легко упізнати — перевдягаються у Діда Мороза та Снігуроньку. Будуть смаколики та піцца у форматі шведського столу, бо просто сидіти з тарілками вони вже не хочуть, а подобається самим підходити, брати те, що подобається. Потім конкурси, а після того — світова дискотека, бо третьокласники вже хочуть танцювати, ми опускаємо жалюзі, вмкаємо світломузику.
До Нового року робимо трикутнички побажань. На аркуші паперу пишуть побажання, складають трикутником, прикрашають, заклеюють. І пишуть: відкрити 31 грудня о 12-й годині ночі. Обмінюються, і так набирається цілий пакунок побажань. Коли приходить час, відкривають і читають, що кожна дитина їм бажає.
Читайте також: Лялька-мотанка з козацької гімназії;
«Підкова»-оберіг: створюємо на щастя і добробут;
Осінні пейзажі та зимові листівки: використовуємо монотипію;
Паперова пластика: як оживляти картини;
Правила ліпки з солоного тіста;
Бумажное сердце: как умиротворяет квиллинг;
Акварель для всех и без плохих оценок;
Бисер для школьника: развиваемся и самовыражаемся.
Підписуйтесь на нас у 
, читайте в 
, слідкуйте в 
та зазирніть у 
.
