Які станції метрополітену кияни вважають найкрасивішими, а які — найжахливішими? Чому про «Арсенальну» та «Мінську» стільки суперечок, які станції нагадують печеру, кавомашину та нору гобіта, а яка лінія має бути в фаворі у фанатів Гаррі Поттера? До 60-річчя київського метрополітену Вікенд розпитав мешканців про улюблені станції підземки, дізнався, які з них лякають, а які викликають захоплення.
Беззаперечним лідером симпатій стала станція «Золоті ворота». Свою любов до неї більшість пояснила лаконічно та вичерпно: вона красива, вишукана, унікальна.
— «Золоті ворота» — це шедевр, — стверджує Олена Ревенко.
Гід Альона Дерябіна додає: «Золоті ворота» — найулюбленіша. Іноземцям на екскурсіях часто пропонувала її подивитися. І для мене вона — символ улюбленого початку, бо я часто розпочинаю екскурсії від «Золотих». Колегу підтримує і Ксенія Гак: «Обовʼязково раджу усім туристам там побувати».
Киянка Марина Коваленко підтримує: «Золоті ворота» люблю, красиві, і місце гарне, з нього стартує 50% прогулянок та зустрічей».
Рая Федичкіна зазначає: «Люблю «Золоті Ворота», коли там мало людей. Вона красива і така ностальгічна трошки, але не за Руссю, а особисто. І тому що в центрі виходить».
Проте були й такі, хто має претензії до цієї станції (хоча, звісно, про красу ніхто не сперечається):
— Там дуже багато людей, суєта, — пояснює Анна Носач.
— Там хріна зорієнтуєшся. Якось не юзер-френдлі розміщені таблички, де вихід, де перехід, куди йти. А може ще й надлишок декору відволікає. Хоча декорована гарно, якщо абстрагуватися, — додає Неллі Вернер.
Ірина Івахненко влучно описує подвійність цієї станції: «Люблю Золоті Ворота. Вони гарні. Не люблю Золоті Ворота. Там страшенна давка при переході на Театральну».
— Моя любов і ненависть — це Золоті ворота і Театральна. Новенькі в моєму дитинстві, красиві… Але перехід з Золотих на Театральну в години пік — це ад, — резюмує Ірина Полинь.
Друге місце розділили між собою станції «Дніпро» та «Льва Толстого». Перша, звичайно, фаворит через неймовірні чисто київські краєвиди, причому у будь-яку пору року та за будь-якої погоди. А ще — магія вʼїзду та виїзду у тунель.
— Прекрасна легка архітектура, свіже повітря, чудовий краєвид, відсутність людей. Це найромантичніша станція метро. Туди можна приїжджати на схід та захід сонця, — перераховує плюси «Дніпра» Віктор Янкаускас.
А за що люблять «Льва Толстого»? Олена докладно пояснює: «Найулюбленіша — «Площа Льва Толстого». Вона красива, причому в ній поєднується краса центральної станції радянського виробництва (станція-палац) і краса наповненого життям сучасного прогресивного цивілізованого міста. При тому, що це центральна пересадкова станція, вона не так забита людьми, як інші, немає відчуття, що перебуваєш в натовпі. Навколо центр міста зі старими будинками, причому житловий та живий. А ще вона дає гарне відчуття такої стабільності, непорушності та правильності. Ти 10, 12 років поспіль виходиш в один і той же перехід, там один і той же запах квітів, ноги самі виносять до потрібного виходу. Хоч десь щось не змінюється, а залишається нормальним куточком нормального світу серед цих скажених людей». Антон Зелінський додає, що ця станція інтелігентна, а Вікторія Забузова вказує на її естетизм та зручне розташування.
Найбільш суперечливими виявилися станції «Арсенальна» та «Мінська»: їх одночасно люблять та ненавидять.
Фішка «Арсенальної» — її глибина, кожен киянин знає, що це найглибша станція метро у світі. Але ця особливість і викликає неоднозначні відчуття у пасажирів.
Аліна Шубська стверджує, що трохи моторошно знаходитися на цій глибині: «Терпіти не можу «Арсенальну», я не розумію, чим тут пишатися — найглибша. Це ж нереально стрьомно — перебувати на такій глибині, плюс поки спустишся чи піднімешся — задовбешся. Ще до появи 4G при підʼїзді до неї пропадав інтернет». Марина підтримує: «Мене «Арсенальна» теж іноді лякає своєю глибиною, але не коли проїжджаю її, а доводиться на ній виходити, що, на щастя, трапляється нечасто».
Тася Пугач розповідає, як через довгі ескалатори розлюбила цю станцію: «Я її так любила, коли переїхала до Києва, такою оригінальною здавалася, поки в 2017-му не почала працювати на кінофестивалі «Молодість» та втрачати на екскаваторі по 15 хвилин! Ось реально зненавиділа, і так три роки. Зараз буваю там вкрай рідко». А Дарʼї Анцибор це не завада: «До «Арсенальної» не маю питань. Подобається, що можу три сторінки прочитати, поки їду».
— Вона ще зроблена по-старому, вхід-вихід тільки на початку станції, і всі в шерензі мають пхатися на вихід, плюс довго, темно й непривітно, — пояснює Дарія Лисенко.
— Це станція-пастка, де вихід з перону лише в одному місці, — каже Вероніка.
А за що люблять «Арсенальну»? За тишу, спокій, атмосферу, незвичайність.
— Улюблена — «Арсенальна», тому що нетипова і найглибша, — ділиться Оксана.
— Одна з перших станцій на правому березі, так цікаво було в'їжджати в тунель Дніпровської кручі в дитинстві, — пригадує Тамара.
— «Арсенальна» — таємнича, загадкова, глибока, — пояснює Олена.
А що там з «Мінською»? Тут все не так просто — у різних киян різні асоціації.
— Дуже люблю «Мінську» ще з дитинства. Вона надзвичайно красиво розписана. Але знаю, що людям із вадами зору навпаки на ній дуже некомфортно, бо вона повністю відкрита, — каже Дарʼя Анцибор.
— Вона на вигляд простора і гарно оздоблена зверху. І все чітко зрозуміло, — додає Неллі.
— «Мінська» — найкрасивіша, — лаконічно зазначає Роман. Детальніше пояснює Тетяна Седих: «Мінська» найулюбленіша, тому що, по-перше, рідна, по-друге, простора, одна з небагатьох, по-третє, без ескалаторів».
— «Мінська» — типовий колгосп, — вважає Антон Зелінський.
Одна з особливостей станції — відсутність колон. Це теж певним чином впливає на киян.
— Найнеулюбленіша — «Мінська»: занадто багато простору без колон, у мене починається паніка — як з кошмарних снів, — пояснює Оксана. Ірині Івахненко знайомі ці відчуття: «Здається, що здує з платформи? У мене таке на «Харківській» і взагалі на всіх станціях ангарного типу».
Недолюблюють кияни «Поштову», перш за все, за її вигляд.
— Одна з неулюблених — «Поштова»: дуже убогий дизайн як для центральних станцій. Приблизно як ванна в хрущовці, де з 70-х років не робили ремонту. Вихід у сплетіння «нічого», вивалюєшся в купу службових будівель, дорожньої розв'язки, парканів, спорожнілого після руйнування трамвая берега, дупи Макдональдза. Тільки фунікулер — шматочок краси і самі пагорби, — описує Олена.
Тетяна Кареліна доповнює: «Дуже не люблю «Поштову» з двох причин: тільки один вхід зверху, тоді як логічно другий вхід проситься з боку річвокзалу, і нинішній зовнішній вигляд — тут вже вона не винна, але в блакитному кольорі була дуже особлива і впізнавана».
Дана Кузьмяк більш поблажлива: «Колись терпіти не могла «Поштову» з тим дешевим якимось басейновим кахлем, зараз, наче, нічогенька».
Втім, кілька людей таки назвали «Поштову» серед своїх улюблених станцій.
А що кияни думають з приводу «Вокзальної»? Розповідали про неї не дуже багато, але змістовно. В основному її не люблять через те, що там багато людей і часто буває натовп. А як виходиш — натикаєшся на бруд та сміття.
— Не улюблена — «Вокзальна». При божевільній завантаженні — феєрично тривіальна станція, з лише одним виходом; і це божевільне фасування людей в дві сторони», — описує Вікторія Забузова.
— «Вокзальну» не люблю. От прям до того, що краще пройдуся чи проїдуся на іншу станцію. Не з конкретних архітектурних міркувань (хоча вони очевидні), а просто за відчуттями: на Вокзальну — лише з крайньої безвихідної необхідності, — ділиться Інеса Роговська.
— «Вокзальна» тісна, страшненька та брудненька, — вважає Марина Галанова.
— Не люблю «Вокзальну» (особливо коли ескалатор на ремонті) через бруд, штовханину і хаос, — пояснює Тетяна Кареліна.
Але знаходять у ній і позитивні боки. «Вокзальна жахлива, але не скажу, що ненависна. Адже з неї починаються подорожі», — каже Оксана. А дехто відзначив, що Київ починається саме з «Вокзальної».
Тепло ставляться до станції «Університет». Комусь подобається сама станція, а комусь — близькість до Ботанічного саду.
— Подобається «Університет», тому що можна відразу пірнути в Ботанічний сад. А ще там є кіоск із солодощами, — ділиться секретами Анна Носач.
— Дуже люблю «Університет» за вічні вазони і природне світло у верхній частині, і за те, що навколо цієї станції зазвичай було все хороше, — додає Тетяна Кареліна.
— «Університет» — це асоціація з Ботсадом та цукерковим кіоском. Ну і сам вестибюль красивий, ці зарості над спуском, — каже Рая Федичкіна.
— Моя улюблена — «Університет», оцей красивий купол і ботанічне обрамлення, а внизу, на станції, рештки мушель у стінах, яким тисячі років, — зазначає Дарія Лисенко.
Та на диво мало кияни згадували про «Хрещатик». Вони зауважили красу керамічних панно, таких собі килимів, та зазначили, що там людно та тіснувато.
Іноді любов та нелюбов стосується не тільки окремих станцій, а й цілих гілок метрополітену.
— Не люблю червону гілку (за винятком «Дніпра»). За різними причинами, у першу чергу через запах — це якийсь специфічний людський запах та запах вогкості, старості може. Він менше відчувається на вуличних станціях, — розповідає про своє сприйняття Тетяна Седих.
— Люблю синю гілку (на Оболонь) за її запах, — захоплюється Інеса Роговська.
— Люблю нові станції на синій гілці. Там одна в кольорах Слизерину (зелений з срібним), а інша — Рейвенклов (синій зі срібним), — ділиться спостереженнями Арина Фадіїва.
Які ще станції відзначили кияни?
— «Контрактова» класна, така собі затишна нора гобіта, з якої все починається. Найспокійніша і не ріже око, напевно, «Лук'янівська», — розмірковує Анастасія Прокопенко.
— Мене лякає міфічна «Львівська брама». Завжди здавалося, що це не просто недобудована станція, а покинута, похована після обвалу. По ній колись ходили люди, а тепер там темно і порожньо, — пригадує Марія Жубрева станцію-привид.
— Люблю всі кінцеві станції, не люблю усі пересадкові, — коротко каже Наталя Підлісна.
— «Берестейська» схожа на кавомашину, на «Нивках» класні природно-зелені мотиви, незвичайна краса у «Шулявки» з цією маленькою вузькою плиткою, а вся станція як килимок, «Червоний хутір» та «Святошин» після ремонту по-справжньому сучасні та приємні, — перераховує Олена.
— «Сирець» трохи нагадує Швецію, — вважає Марія Вітязь.
— Люблю «Вирлицю», вона унікальна своєю вигнутістю і не забита людьми, — розповідає Дана Кузмяк. А Олена називає цю станцію «космопортом».
— На «Палаці спорту» чомусь завжди холодно, — зауважує інша Олена.
— «Дружби народів» ідеально гарна, там такі цеглинки — чи то стиль лофт, чи то печера. Затишна та велична водночас, — описує Денис Ярошенко.
Читайте також: 100 гривень на вихідний у Києві: лайфхаки, маршрути та авторські рецепти;
Рецепти затишної осені: 5 розваг та глінтвейнів;
Моцарт, вальс та кава по-віденськи: де шукати Австрію в Києві;
«Всесвіт тіла. Всередині тварин»: що треба знати про найнатуралістичнішу виставку міста;
Изобрести колесо и построить мост: плюсы и минусы «Музея науки» на ВДНГ.
Давай дружити в 
, найкрутіші фотки лови в 
, все найважливіше та найцікавіше в 
, коротко і у справі в 
.
