Геній, мільйонер, новатор: 5 київських проєктів Струве

Трамвай на Лукʼянівці, 1900-ті

Дати місту воду й світло, побудувати найбільший у Європі міст і перший в імперії трамвай — усі київські проєкти цього німця були передовими та масштабними. Саме йому ми багато у чому завдячуємо тим, як виглядає та функціонує Київ зараз. До дня народження Аманда Струве Вікенд пригадує його найвизначніші роботи.

Аманд Струве народився 11 червня (30 травня за старим стилем) 1835 року у Петербурзі, у збіднілій німецькій дворянській родині. Там він закінчив Головне інженерне артилерійське училище, а потім — Миколаївську інженерну академію. Струве відзначили як талановитого випускника, тож деякий час він стажувався за кордоном за кошт держави. Повернувшись, проєктував мости та працював інженером на будівництвах.

У віці 32 років він переводиться на службу до Києва, де втілює низку передових на той час проєктів та започатковує серйозні зміни.

Залізничний міст

За участі Києва у 1860-х втілювали масштабний проєкт — у місті мали зійтися залізниці з двох сторін: Курська та Балти. Проте у Києві не було мосту, яким могли б переправлятися поїзди. Проєктувати та керувати будівництвом довірили Струве. Звісно, інженер міг би використовувати тогочасні напрацювання та перевірені технології. Та цього він робити не став. Вперше для такої великої побудови використали новітній кесонний спосіб зведення опор.

Завдяки цій технології міст вдалося побудувати швидше, ніж за умов традиційних технологій. А через те, що Струве відмовився від послуг іноземних компаній, вартість робіт зменшилася. Для виготовлення деяких частин на острові навпроти Видубицького монастиря облаштували велику механічну майстерню. Будівництво мосту коштувало 3 мільйона 200 тисяч рублів.

На момент відкриття у лютому 1870 року міст став найдовшим у Європі. Він мав 11 опор і 12 прольотів по 89 метрів кожен. Загальна довжина становила 1067 метрів. Проте життя мосту виявилося буремним: у 1920 році його підірвали польські війська, після чого його було відновлено, у 1941 був знищений радянськими військами, під час німецької окупації відновлений, а потім німці остаточно зруйнували у 1943 році.

Зараз приблизно на тому місці знаходиться Дарницький залізничний міст, та декілька опор старої споруди збереглися — їх можна побачити трохи північніше Дарницького залізничного мосту.

За будівництво мосту Аманда Струве нагородили, і він з капітана корпусу військових інженерів одразу став полковником, перестрибнувши чин підполковника.

Водопостачання

У 1869 році міська дума розглядала проєкти водопроводу від позиції інженерів та підприємців. Передбачалося, що коли водопровід замінить водовозів, вода здешевшає у більш як пʼять разів. Найкращим визнали проєкт Струве — він обійшов навіть конкурентів з США та Австрії.

Місто надало Струве концесію на постачання очищеною фільтрами дніпровської води. Треба було прокласти водопровідну мережу, установити пожежні та водорозбірні крани та інше обладнання у Старокиївській та Дворцовій частині міста за перші півтора року, у Либідській та Подільській — за два роки та у Печерській — за три роки. А ще — облаштувати шість фонтанів і встановити два водорозбірних стовпа на 5000 відер щоденно, щоб безкоштовно забезпечити водою найбідніших містян.

1 травня 1872 року водопроводом пішла вода у будинки киян, що жили на Хрещатику та прилеглих вулицях.

Трамвай

У 1885 році міська дума оголошує конкурс на кращий проєкт трамвайної мережі. Тоді багато підприємців та інженерів пропонували різноманітні варіанти конки — вагони, які тягали кони. Аманд Струве, який того часу вже доріс до звання інженер-генерал-майор, запропонував таку версію конки: мережа міської залізниці загальною довжиною 26 кілометрів має складатися з 13 ділянок, а там, де круті спуски та підйоми, використовуватимуть механічну тягу. Цей проєкт і вирішили втілювати.

У лютому 1892 року протестували паровий трамвай — він пройшов лінією кінно-залізничної дороги від Деміївки до Царської (зараз — Європейської) площі. Проте той транспорт шипів, димів та лякав коней, тож вирішили, що для міста він не годиться.

У червні по Києву вперше пройшов електричний трамвай — від Царської до Олександрівської (зараз — Контрактової) площі. Перший регулярний маршрут виглядав так: Олександрівська площа — Хрещатик — вулиця Велика Жандармська (зараз — Саксаганського).

До слова, спочатку кияни називали трамвай «електричною конкою». Київський трамвай став першим у Російській імперії. А Струве додав трамвайні вагони до списку продукції, яку виробляв його завод у Коломні.

З того часу трамвайна мережа активно розвивалася та захоплювала все більше районів, зворотний процес пішов вже у 2000-х.

Олександрівський (зараз — Володимирський) узвіз, 1892

Реконструкція Маріїнського палацу

У 1819 році у Маріїнському палаці трапилася пожежа. Головний деревʼяний корпус згорів до камʼяної основи, збереглися лише камʼяні флігелі по боках будівлі. У 1868 році Струве став підрядником у відбудові палацу. Він мав надбудувати над нижнім ярусом новий камʼяний поверх за проєктом Карла Маєвського. У 1870-му будівля була готова, а Струве дякували за швидке та сумлінне виконання робіт з відновлення палацу. Правда, він витратив більше грошей, ніж передбачалося — на 26 тисяч рублів. Проте ці гроші повернули з кількох причин. По-перше, роботи, що виконували понад кошторис, визнали необхідними, а витрати на них помірними. По-друге, зайві витрати склали лише десятину від початкової суми.

Ліхтарі

У 1872 році на Хрещатику відбулося тестове включення газових ліхтарів на Хрещатику. До цього міська дума уклала контракт зі Струве на заміну гнотових ліхтарів на газові. Для виробництва газу він побудував два заводи, а центральними вулицями проклали труби для 1500 ліхтарів.

Та з усіх київських проєктів Струве цей дуже швидко застарів. На газове освітлення було багато нарікань, у 1890 році почалося впровадження електричного освітлення. Втім, газове ще деякий час застосовувалося паралельно, наприклад, на Хрещатику такі ліхтарі світили після 12 ночі, коли вимикали електричні, а ще вони використовувалися на периферійних вулицях, куди електричні ліхтарі дотягнулися пізніше.