Як київська друкована справа пройшла шлях від лаврської друкарні з працями про житія святих до книжкових крамниць, кабінетів для читання та бібліотек? Як Київ втратив у пожежі найціннішу князівську бібліотеку та отримав знамениту друкарню? Хто став передовим друкарем Києва? Вікенд згадує, як розвивалася друкована справа в місті.
17 березня 1972 року вийшла постанова Ради Міністрів УРСР про створення Музею книги та друкарства України. Він розмістився в колишній друкарні Києво-Печерської лаври.
Ця камʼяна будівля знаходиться на схід від вівтарної частини Успенського собору, на тому місці, де стояла перша деревʼяна друкарська споруда. Засновником Лаврської друкарні був архімандрит Єлисей Плетенецький. Галичанин за походженням, він народився близько 1554 р. у с. Плетеничі (нині Перемишлянський р-н Львівської обл.). «Енциклопедичний словник» Брокгауза та Єфрона у 1898 р. писав про нього: «Плетенецький — видатний малоросійський громадський діяч XVII ст.; у сані києво-печерського архімандрита (1599—1624 рр.) дбав про поліпшення чернечого життя, завів у лаврі друкарню та паперову фабрику, викликав до себе вчених людей (Захарію Копистенського, Памву Беринду, Тарасія Земку, Лаврентія Зізанія та ін.), видавав книги, переважно богослужбові, сприяв розвитку проповіді та влаштуванню шкіл, вжив заходів щодо кращого влаштування лаврської богадільні — «госпіталю для убогих». У 8 років (1616—1624) Плетенецький встиг випустити з лаврської друкарні 11 видань, переважно обʼємних; на той час це була велика друкарська діяльність». З цього випливає, що першу книгу було надруковано в лаврі в 1616 р., хоча деякі дослідники вважають, що це сталося на 10 років раніше.
Своє враження від знайомства з друкарнею при відвідуванні Києва у 1654 р. залишив у книзі «Подорож антиохійського патріарха Макарія до Росії в половині XVII ст.» його син архідиякон Павло Алеппський: «Поблизу великої церкви є чудовий, знаменитий друкований будинок, який служить цій країні. З нього виходять усі їхні церковні книги дивовижної печаті різного виду та кольору, а також малюнки на великих аркушах, особливості країн, ікони святих, абстрактні сюжети та ін. За звичаєм патріархів, ми надрукували в ньому безліч дозвільних грамот з ім’ям нашого патріарха їхньою мовою червоними літерами та із зображенням св. ап. Петра. Грамоти були трьох різновидів: у цілий аркуш для вельмож, середня — для народу та маленькі — для жінок».
У 1718 р., в ніч проти 22 квітня, лавра постраждала від пожежі, яка почалася всередині Великої Успенської церкви. Архієпископ Георгій Кониський писав: «Незвичайна пожежа майже весь монастир обернула на попіл і руїни. Неоціненою втратою вважалася найперша в Росії численна та найдавніша бібліотека, зібрана та помножена Великим Князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх раніше колишніх ворожих навал і руїн; але нині, до сорому її утримувачів і, на превеликий жаль освічених співвітчизників, серед благоденства та тиші полумʼям поглинута». Серед знищеної пожежею була й друкарня з усіма книгами та інструментом. Жоден розгром так не спустошив лавру, як ця пожежа, але тільки після неї обитель відновилася так швидко — на це знадобилося менше 10 років. Будівлю друкарні було споруджено в 1720-1721 pp.
Але в ніч на 3 серпня 1772 р. друкарня горіла вдруге. Пожежа, що почалася в словолитні, завдала великої шкоди будівлі та винищила запаси паперу та книги. Але лавра, зазначав у 1868 р. в «Описі Києва» історик М. Закревський, «незабаром заповнила брак і друкування не лише тривало звичайним своїм порядком, але й друкарська справа постійно покращувалася; 60 осіб та 6 верстатів були зайняті роботою. Кожен верстат міг випускати тоді до 500 тільки друкованих аркушів на день. Камʼяна словолитня з 8 печами постачала друкарню літерами. Її видання цих часів, щодо щільності та доброти паперу й краси шрифту, доведені були до такої неперевершеності, що знавці цінують їх набагато вище за пізні Лаврські видання; не кажучи вже про те, що жодна з колишніх російських та іноземних словʼянських друкарень не могла з нею суперничати».
У 1849 р. — знову пожежа. Вона завдала друкарні збитків більш як на 80 тис. руб. і змусила вжити запобіжних заходів. Одночасно з перебудовою будівлі влаштували калориферну систему опалення, проклали водопровід із запасним резервуаром, встановили нові швидкодруковані машини, придбали вдосконалені словолитні машини.
Закревський, оглянувши друкарню в липні 1864 р., зробив висновок: «Приміщення друкарні не велике. У Москві та Петербурзі знаходяться багато казенних і деякі навіть приватні друкарні більші за Києво-Печерську; але облаштування цієї доведене тепер, відповідно до її умов, до можливого ступеня задовільності; а щодо благоустрою, чистоти, охайності та тиші навряд чи якась друкарня в Росії може з нею зрівнятися».
Станом на 1 січня 1887 р. у Києві працювали 17 друкарень та 2 швидкодруковані заклади. З них у чотирьох — у друкарнях Г. Корчак-Новицького, С. Кульженка, І. Кушнерьова та у Лаврській — у виробництві застосовувалися парові двигуни. Були також 17 літографій, одна металографія та 4 словолитні.
На всіх друкарських і літографських виробництвах працювали 550 робітників. У їхньому складі — 10 факторів (керівників технічною частиною друкарні), 205 набірників, 75 друкарів, 36 налагоджувачів, 10 граверів, 25 машиністів, 24 батирники (вони покривали фарбою друкарський набір), 20 літографів і 145 учнів. Загалом на друкарському виробництві в 1887 р. були залучені 62 швидкодрукарські машини, 42 друкарські верстати та 105 тонн шрифту.
У Києві того року нараховувалося 165 тис. мешканців, і до їхніх послуг було 7 кабінетів для читання, 11 бібліотек, 25 книжкових крамниць та магазинів та ще 17 чол. продавали книги на рознесення. Найбільшою тоді була бібліотека С. Слухаєвського, де було 30 тис. книг.
Найбільшим виробництвом вважалася друкарня С. Кульженка, де працювали 85 робітників. Сам Стефан Васильович службу «рідній друкарській справі» розпочав у 1848 р., вступивши до друкарні І. Вальнера спочатку на випробування, а потім учнем. Пізніше Кульженко розповідав, як одного разу підлітком він блукав містом і у вікні будинку на розі Хрещатика та Інститутської побачив виставлені красиві картинки: «Коли я увійшов до першої кімнати, мої очі мимоволі розбіглися! Вся вона була магазином картин: великих і малих, у рамках і без рам, різних розмірів і кольорів. Нічого подібного у своєму юному житті я ще не бачив і застиг, як приголомшений, не знаючи, що й відповідати на запитання якогось пана, що стояв переді мною. Це був сам Вальнер, господар магазину та типолітографії».
Дуже швидко Стефан Кульженко виділився серед учнів Вальнера та став помічником майстра на швидкодрукарській машині, яка на той час була єдиною в Києві. Потім навіть навчав монахів лаври, коли така машина зʼявилась у них. Після Вальнера, який зазнав банкрутства, Кульженко був машиністом у Губернській друкарні та друкарем в А. Гаммершмідта, керував печаткою у М. Сементовського, очолював провадження в І. Давиденка та у 1864 р. відкрив власну справу на вул. Мало-Житомирській, 4.
У 1879 р. Кульженко придбав ділянку землі на тоді ще непроїзній Ново-Єлизаветинській вулиці (зараз Чикаленка) та збудував для своєї друкарні триповерхову будівлю. У 1882 р. він купив словолитні машини й організував гальванопластичну майстерню, в 1884 р. — стереотипне відділення, де друкувалися багатотиражні видання, в 1885-му — конвертне, в 1886-му — коробкове відділення і в 1887 р. відкрив у себе фототипію. Це був зовсім новий для того часу розділ графічного мистецтва, і організоване Стефаном Васильовичем виробництво довго було єдиним у Південно-Західному краї. Завдяки фототипії наступного року Кульженко розпочав випуск кількох розкішних мистецьких видань, з яких «Собор св. кн. Володимира в Києві» було названо фахівцями «незвичайним явищем» у видавничо-друкарській справі. Друкарня Кульженка стала справжньою легендою друкованої справи.
16 серпня 1889 р. С. Кульженко відзначив 25-річчя самостійної діяльності. В адресі, яку піднесли йому службовці з такого урочистого випадку, були такі слова: «Праці Ваші на терені графічних мистецтв не потребують нашої оцінки; вони надто ясно видні у всіх Ваших справах, яким Ви віддавалися з любовʼю, енергією та наполегливістю… Вражаюча Ваша невтомна та плідна діяльність і вражаючі результати… Ви не закопали даних Вам Богом талантів і довели, що тільки постійна праця, за розумних особистих розпорядженнь, сильної енергії, розуміння своєї справи та любові до нього, може доставити міцні статки, що не збуджує заздрощів; і що тільки працею розумовою, моральною та фізичною набуваються і просвіта, і моральні якості, і власне статки».
У 1893 р. Кульженко придбав квиткову машину, 1897-го став власником найстарішої в Києві Університетської друкарні, у 1898-му купив ротаційну машину, у 1902-му завів у себе хромолітографію в природних фарбах, а наступного року брав безпосередню участь у відкритті 1-й Художньо-ремісничої навчальної майстерні друкованої справи.
Південний фасад будівлі типографії. 2007 р.
Справу С. В. Кульженка гідно продовжив його син Василь (1865—1934). Він став відомим фахівцем, редагував журнал «Мистецтво та друкована справа», викладав у Київському фотографічному інституті та був його проректором, читав курс історії поліграфії у Київському художньому інституті.
Про історію друкарської справи більше можна дізнатися у Музеї книги та друкарства України. Крім основної експозиції тут часто бувають тематичні виставки.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте также: Язик до Києва доведе: хто і як описував місто?
5 знаменитых фотографов старого Киева;
На срібнім березі Дніпра: 6 поезій про Київ;
Копай, вивчай: як працюють та що знаходять археологи у Софії Київській.
