Чумна історія, гастролі холери та іспанська слабкість: як Київ боровся з епідеміями

Чумна історія, гастролі холери та іспанська слабкість: як Київ боровся з епідеміями

Холера та чума не раз навідувались в Київ, а іспанці вистачило одного візиту, щоб заразити пів міста. З цими епідеміями кияни боролися всіма можливими способами: молились, замовчували, тікали, займались самозараженням заради медицини, влаштовували карантин на Трухановому острові та лазарет в царському палаці. Не обходилось без паніки та розповсюдження безглуздих чуток, які призводили до трагічних випадків. Вікенд дізнався, як Київ пережив три великі епідемії, які ідеї ми можемо перейняти у наших предків, а що краще ніколи не повторювати.

Молебень для чуми

Епідемія чуми в Києві згадується в Ніконівському літописі 1352 року. Автор не описав детально події і обійшовся лише красномовним «це кара Господня» та «смерть люта, важка і раптова».

Про іншу епідемію чуми, що сталась влітку 1572 року, збереглося більше подробиць. Лікарі ще не знали, що є причиною хвороби і як уберегтися від неї, більше покладались на молитви та божу волю. Найменші шанси підхопити чуму мали ті, хто покидав місто в часи епідемії. В Європі чумних небіжчиків ховали в спеціально відведених місцях, незалежно від їх походження та статків. У Києві цього правила не дотримувались і продовжували використовувати кладовища при церквах та монастирях. Заможні містяни хотіли спочивати на цвинтарі біля Києво-Печерської лаври. Коли вони підхоплювали чуму, до хворих приходили священик та представник уряду, щоб укласти заповіт. Так хвороба розповсюджувалась серед священнослужителів, ченців та чиновників. Речі та одяг небіжчиків не спалювали, а передавали у спадок родичам, так помирали цілі родини. Точно невідомо, скільки тривала ця епідемія, скоріш за все її зупинили зимові морози.

Наступна велика епідемія в 1700-1701 роках більше відома як чума на Подолі, адже саме там почалися перші спалахи наприкінці серпня 1700 року. Існує легенда, що чуму передбачив Григорій Сковорода, тоді він поспішно покинув місто. За однією з версій, хвороба потрапила в Київ, бо купець з Подолу підхопив її в Польщі, а потім повернувся додому і заразив рідних.

Лікарі не відразу зрозуміли, що мають справу з чумою, і вважали, що у хворих гарячка з наривами. В середині вересня, коли чума розповсюдилась по місту, губернатор Києва відправив на Поділ лікарів та солдат. Військові палили багаття з дьогтем, щоб обкурити вулиці. Проте домівки померлих від чуми не спалювали — влада боялася спричинити масштабну пожежу в Києві. Будинки, де були хворі, огороджували, померлих вивозили, а заражених відправляли до переповнених лазаретів, один з них облаштували в Кловському палаці — раніше в ньому приймали царську родину. Щоб рідних не відправили до лазаретів, люди приховували хворих. Небіжчиків вночі підкидали під чужі будинки або таємно хоронили у дворі.

Згодом на Трухановому острові облаштували карантин для здорових містян. Та жителі не хотіли покидати свої будинки, адже боялись, що їх розграбують. Кияни навіть зібралися на мітинг і протестували проти карантину. Також влаштовували молебні, що погіршувало ситуацію, адже через скупчення людей хвороба швидше поширювалась.

До листопада у столиці загинуло декілька тисяч людей. Мародери дійсно вдиралися в покинуті будинки і забирали речі, щоб потім продати їх в селищах біля Києва. Нерідко це був одяг померлих від чуми, так хвороба розповсюджувалась за межами Києва. Наприкінці зими епідемія в столиці стихла. Більшість населення, що постраждало від неї — бідняки, бо заможні жителі виїхали на дачі за місто щойно почалися перші спалахи хвороби. Від епідемії вбереглися лише ченці Михайлівського монастиря. Це «чудо» пояснили мощами святої Варвари, які там зберігалися і нібито захистили мешканців від чуми. Насправді як тільки почалася епідемія, ченці закрилися в монастирі і не контактували з містом, поки хвороба не відступила.

От холера

Перші випадки хвороби в Україні зареєстрували на початку 1820-х років, але епідемія, яка охопила всю країну і звісно Київ, почалася в 1847 році, і потім не раз повторювалась. Лише в 1880-х роках вчені та лікарі почали активно вивчати захворювання. Інколи науковці навіть ризикували своїм життям. Так, в 1883 році майбутній Нобелівський лауреат Ілля Мечников разом з помічниками зважився на самозараження аби довести, що відкритий ним вібріон спричиняє саме холеру. В результаті один з помічників помер від хвороби. Потім різні вчені працювали над розробкою вакцини проти холери і також випробовували її на собі. До цих експериментів часто долучались помічники та студенти науковців, а епідеміолог Микола Гамалія випробовував вакцину разом з дружиною. В 1882 році остаточно довели безпечність та ефективність протихолерної вакцини, але це не вберегло Київ від нових спалахів.

У серпні 1907 року в місті знову почалася масштабна епідемія холери. Одразу ввели заходи безпеки: посилили санітарний контроль базарів, вулиць та нічліжок для безхатьків, дезінфікували формаліном будинки, де були хворі, та пропонували безкоштовну вакцинацію. Також міська влада зобов’язала кафе та готелі завжди мати перекип’ячену холодну воду для відвідувачів. Та без паніки і різних фейків не обійшлося. Пішли чутки, що хворобу розповсюджують студенти Університету святого Володимира (нині КНУ імені Шевченка), через це натовп містян спіймав двох студентів і жорстоко вбив їх. Інша безглузда вигадка стосувалася лікування хвороби — пропонували додавати в чай небезпечну для людини соляну кислоту. Того року в Києві від холери померло 400 людей, а через рік хвороба повернулась. Найбільше від епідемії постраждали жителі Плоського, Либідського та Лук’янівського адміністративного районів, особливо на вулицях Велика Васильківська та Велика Дорогожицька.

Головною причиною епідемії була дніпровська вода, в якій містились холерні вібріони. На той час в столиці вже були каналізація та водопровід, але не скрізь, тож частина містян зливала нечистоти в спеціальні канави, нерідко вони впадали в Дніпро. Та й сама каналізаційна система не була досконалою. На Куренівці знаходились так звані «поля зрошення», де каналізаційні стоки проходили біологічне очищення. Після цього вода поверталась у Дніпро, а звідти у водопровід. Місто використовувало артезіанську та дніпровську воду, яка перед цим проходила через пісочні фільтри. Це очищення не могло вбити холерний вібріон, і він потрапляв у водопровід.

Вчені роками наполягали на тому, що в Києві потрібно використовувати лише артезіанську воду, та влада прислухалась до них лише під час холерної епідемії 1907 року. В серпні наступного року місто таки вимкнуло насоси, що закачували у водопровід дніпровську воду. Це знизило кількість заражень холерою, але не побороло її остаточно. Поодинокі випадки  захворювання трапляються і в сучасній Україні.

Неіспанська іспанка

Ця київська епідемія почалася восени 1918 року і пройшла без такого ажіотажу як холера та чума, адже клопоту вистачало і без неї. Йшов останній рік Першої світової війни, в місто прибували біженці, військові та полонені, а лікарі щодня фіксували випадки захворювання холерою, віспою, дифтерією чи тифом.

Світ боровся з пандемією іспанського грипу, який спричинив вірус H1N1, з весни, але до України хвороба ще не дійшла. Поки в інших країнах закривали театри, музеї та навіть церкви, а населення одягало захисні маски, українці називали цей грип «іспанською слабкістю», а київські газети передруковували німецький фейк про те, що в Мадриді з’явилась нова хвороба — суміш іспанки та тифу. Насправді іспанка ніяким чином не пов’язана з Іспанією — вона почалася в США або в Китаї. Через війну Німеччина, Франція, США та інші країни замовчували новини про хворобу, щоб зберегти бойовий дух населення. Лише Іспанія не дотримувалась такої цензури, тому здавалось, що найбільша захворюваність саме там. 

У вересні іспанський грип з’явився і в Києві. З газет відомо, що до кінця місяця захворіло більше тисячі людей, 200 — померло. Влада не поспішала вводити карантин. У місті проводилися масові заходи, працювали театрі та концертні зали, ніхто не розповідав населенню про захисні маски. На початку жовтня завідувач міськими дезінфекційними станціями лікар Загорський подав доповідь про іспанку у відділ народного здоров’я. В ній сказано, що в Києві щодня реєструють десятки випадків захворювання іспанським грипом, лікар наполягає на ізоляції хворих та дезінфекції приміщень. 13 жовтня пройшов всеукраїнський з’їзд лікарів, але іспанку на ньому майже не обговорювали. В газетах з’являлося все менше інформації про захворювання, ймовірно дані просто замовчувались.

Того року на іспанський грип перехворіло 50-100% населення Києва. Різниця в цифрах пов’язана з тим, що в столиці перебувало багато біженців та військових, і точна кількість жителів невідома. Поки що пандемія іспанського грипу вважається наймасштабнішою в історії, вона охопила близько 500 мільйонів населення планети.

Чому повчитись

Масові зібрання та заходи тільки розповсюджують хворобу, а карантин допоможе вберегтися. Будьте як ченці Михайлівського монастиря під час чуми.

Не піддавайтесь паніці та перевіряйте інформацію. Соляна кислота та смерть двох студентів не побороли холеру, а от гігієна та вакцина справились із нею. 

Замовчування інформації про хворобу не зупинить її. Доведено іспанкою.

Читайте также: Що читати на карантині: 7 книг про те, як всі захворіли та вимерли;

В ожидании коронавируса: 12 важных дел на случай карантина в Киеве;

Не коронавірусом єдиним: найстрашніші пандемії в історії відеоігор;

Разбился ртутный градусник: что делать;

От лимонада до глинтвейна: 5 рецептов напитков на любое время года;

Зібров, комуналка та Еверест: що пишуть на банках для чайових у Києві;

Скажена кульбаба, кінь-агінь та тюльпани в бетоні: топ-5 кошмарів Київзеленбуду;

Скинул аудио в Телегу: 8 негласных правил этикета в мессенджерах;

Успеть все: 30 дел на весну.

Давай дружити в , найкрутіші фотки лови в , все найважливіше та найцікавіше в , коротко і у справі в .